Вже сам вигляд цієї надніжної квітки навіює асоціації зі смертю. Трагічно-білі перлинки на похиленій тоненькій стеблині, зібрані у букет, видають аромат такої сили, від якого зомлівають ричарди левині серця. Зірвана, ця лісова квітка швидко в'яне, отруюючи воду у своїй вазі і повітря навколо. Словом, небезпечна тендітність. Тужлива потойбічна краса. Доторкнешся рукою - і сиплються дощем пожухлі конвалієві намистинки на стіл і підлогу, холєра, і треба йти за віником. Беззаперечно, небезпечно тендітними є і парфуми, домінантною нотою в яких є аромат конвалії.
Мої стосунки з цією квіткою можна назвати світськими і без особливої теплоти. Еталонний конвалієвий "Diorissimo" не зачепив мого серця, "Muguet by Coty" нічим не кращий за радянські парфуми "Ландыш серебристый" - так само монотонні і дешеві, конвалія від Penhaligon's є власне печальним привидом конвалії, а дорого платити за привиди я не звикла, i з герленівським лімітованим Muguet бажання познайомитися не виникає, бо я вже знаю, що на нас чекає попереду. Секундне захлоплення, гарячкова ідентифікація: є? де?! нема? - і розчарування. Конвалія рідко на якій шкірі поводиться пристойно. Результат майже завжди - віддушка, надто схожа на туалетний освіжувач (браво авторам віддушок для освіжувачів повітря), у якому розмочили вчорашній білий хліб.
А ще, у минулому житті, пізньої осені, Бабуся якось подарувала мені з своїх запасів новенький флакончик радянських духів "Лесной ландыш", у зеленій коробочці. Це щоб втішити мене після поразки - я завалила в університеті "Машинопис" - чудний, неіснуючий нині предмет, який викладала гротескно нафарбована жінка з півметровим залакованим начосом на голові. Вона вболівала за Ювентус і вважала, що від вміння друкуватии на допотопній машинці залежить наш успіх у житті. Я намазала за вушком духами, зітхнула і зайшла до аудиторії, де ми мали перескладати іспит. Мумія глянула на нас і розтягнула великий червонопомадний рот у зневажливій посмішці. Конвалії зів'яли. Мені стало соромно, що від мене відгонить рештками цих підступних квітів. І... Я друкувала як бог, ні, я була шопен машинопису. Текст просто лився нестримним друкованим потоком з-під моїх пальців. Ноктюрн змінювала мазурка, мазурку - етюд. А конвалії все в'янули, в'янули, в'янули...
- Ваши духи нужно захоронить как ядерные отходы, - сказано було героїні комедійного російського фільму "Ландыш серебристый", яка обожнювала однойменні парфуми.
- Від жінки повинно пахнути тонким ароматом рози або ландиша, - сказав мені якось один морський вовк, на рахунку якого намалювалася вже сьома навколосвітня подорож.
- Жінка не повинна пахнути конваліями, - кажу вам я.
- Жінка не повинна пахнути конваліями, - кажу вам я.
Браво! Підпишуся під кожним словом! Не зустріла жодного достовірного "ландиша" в парфумерії))) Власне, як і бузку)))
"...виявляється, що там огірки"
Мене кілька разів переконували, що є, існують справжні конвалії!... Що створені майстерними руками парфумерів бузкові букети!... Ну, можливо, ніс у мене не витончений зовсім, і я не здатна справжн ьої краси відчути, але не знайшла я її там((( краси((( справжньої(((
Ну так, власне. Знаєш, як у тому старому анекдоті про робітника заводу швейних машинок, коли він накраде деталей, принесе додому, починає збирати машинку, а виходить автомат Калашнікова, а потім знову і знову... так само тут... О, ось воно! - ой, нє, знову огірки:))
