...Ось і настав час розказати цю історію, коли головний персонаж вже шикує янголів на небесах. Було це не так уже й давно, в губернському місті N, люди в якому народжувалися тільки для того, щоб заправитися бензином, купити ліків у аптеці, постригтися і померти. Місто було не таким вже й поганим, з огляду на тихе одноманіття життя. Хіба що дратувало, що там завжди понеділок. А так - місто як місто, нічого особливого з точки зору небесних тіл. Початок 2000-х років, себто Міленіум, по інерції ще приносив деяким людям надшвидкі і неймовірних розмірів статки. І ми, колектив маленької телекомпанії, потребували хоч трошки грошей на підтримку нових проектів від отих деяких людей. Коли привид голодної смерті вже хижо всміхався працівникам ТБ, Вона зявилася. Вона - шістдесятилітня патронеса кількох різновеликих компаній, які займалися інвестиціями, бухобліком та аудитом, юридичними послугами, банківськими операціями, словом - бог зна чим. Дивлячись на таких людей навіть не віриться, що зроблені вони з плоті і крові, радше з граніту і бронзи. Словом, то була жінка рідкісних розмірів і грізної вдачі. Вона не кульгала, але ходила, припадаючи солідною вагою на тростину, яку їй прислав з Індії учень, колишній головбух корпорації з надто гучною назвою. Корпорація розчинилася в повітрі разом з головбухом, який через кілька років матеріалізувався в Гоа, просвітлений і лисий... Монументальність форм Патронеси підкреслювалася різким голосом і повільними інтонаціями, а також зачіскою "хімія", популярність якої припала ще на початок її клімаксу. І звісно ж, випудрене набіло обличчя і червона помада. І от Вона, перед тим як дати на хліб телевізійникам, вирішила завітати до нас у гості, щоб зсередини поглянути на наш творчий бедлам тире пересвідчитися , що грошики не пропадуть марно. Її невблаганно-чорний "Мерседес" прибув рівно о четвертій нуль-нуль за київським часом. "Дівчатка, будь ласка, постарайтеся!", - з благальним відчаєм у очах сказав директор. Ми притисли до себе папки з сценаріями і пішли підфарбуватися до гримерної. Не знаю який чорт нас смикнув напахтитися парфумами, які давненько вже стояли у кутку. Це були Catherine від Rasasi у зеленій гофрованій коробці з нахабним приписом мейд ін Франсе. Спочатку ними полилася я, а потім моя колега. Солодкаво-зелені ноти цієї пахучки переповнили кімнатку, ми весело гомоніли ні про що у парфумерному чаді, дмухали у пудрениці, сміялися, за вікном чудила осінь, і попереду було усе життя. У гримерку постукали - зірки, на вихід! І ми випурхнули звідти просто у обійми секретарки Патронеси. Молода жінка чомусь остовпіла, ніби ми якнайменше мали по дві голови і три ноги. "Вона не виносить сильних запахів парфумів" - патетично прошепотіла вона замість привітатися як годиться. Її слова чомусь збісили мене. "А я не виношу дурнів і слабаків. Але з цим якось треба жити, чи не так?". І різко розвернувшись, попрямувала у студію, з якої гуркотів бас Патронеси. За мною дріботіла перелякана колега.
- От ваших девочек хорошо пахнет, - задоволено зауважила Патронеса генеральному директорові, коли ми зайшли до студії і встигли тільки привітатися. - Я люблю, когда хорошо пахнет, - проказала вона, ніби ставлячи після кожного слова жирну крапку.
- Любите парфуми? - спитала я.
- Да. Очень. Раньше я любила Climat, - відповіла вона. І звернулася до директора: "Мне понравилось у вас. Значит, будем считать, что мы договорились!".
Пізніше виявилося, що Патронеса драконила підлеглих, то змушуючи змінювати парфуми на її смак, а то й звільняючи людей запросто, тільки тому, що їй не подобалося, чим вони напахтилися. Істини заради треба додати, що у немилість потрапляли і французькі парфуми.
...І в цьому є невблаганна правда - люди недалеко втекли від звірів, навіть якщо вивчили по кілька мов і одягнулися в дорогі костюми бездоганного крою. Запахи - доленосні.
Прикольная статья, очень нравится как Снег излагает мысли... любуюсь больше самим написанием, нежели идеей творения))) Снежан, ты кто по образованию, если не секрет? а флакончик мне напоминает CABOTINE GRES он и запахом был похож?
А я не помню такого ((( Помню "Интим" в бело-зеленой упаковке))) И Мажи Нуар неизвестного производства и неимоверной схожести с современкой))) А наихудшее парфюмерное воспоминание - это парфюм моей первой учительницы. Я не знаю, что это был за парфюм. Я иногда ловлю его шлейф, и пытаюсь найти его нотки в ассортименте "Новой Зари", но безуспешно! Это... наихудшее мое ольфакторное воспоминание, но я хочу знать его имя! Я даже не знаю, как его охарактеризовать! Это запах концентрированного страха и безвкусицы )))
Я даже хотела написать в блог о нем, но недостаточно информации - только вкусовщина и воспоминания маленькой перепуганной девочки, для которой потом духи долгое время ассоциировались с оружием, и этим отталкивали. Мои первые парфюмы мне потому и не запомнились, что я их воспринимала исключительно как чуждый аксессуар)))
"Катрин" - это такая сладковатая удушающая зеленца...
