Я постійно чую фразу: "А-а-ах, які аристократичні духи!". І мене від неї нудить. Не тільки тому, що цей епітет тулять навіть до дешевих синтетичних компотів, розлитих у барвисті слоїки. Не тільки тому, що Королева Єлизавета любить парфум Joy від чесного буржуазного Дому Jean Patou (хоча я думаю, з того часу, як це було оголошено у пресі, Парламент вжив заходів і британська монархиня користується чимсь більш патріотичним, наприклад, Penhaligon's), а рештки аристократії по всьому світові взагалі не (беруть дурне у голову) звертають особливої уваги на бренди і легенди. Бо парфум - це всього лише пластична летка субстанція, ще один паззл у мозаїці. Здавалося б, змінюючи аромат, так легко можна перевтілюватися в заданий образ! Аж ні. У будь-якому разі обраний парфум видасть вас з головою. Скаже чи прокричить про вас усе. Транслюватиме на весь світ, що ви: довбана жертва моди, збанкрутілий жевжик, дама з претензіями, відчайдушна домогосподарка, романтик, нікчема, король у лахмітті, офісний п ... Читать дальше »

Трішки сумно, але хто знає, може осінь буде багатшою на яскраві дні (з дощем включно)? Я дивлюся на свої парфумерні скарби і ловлюся на думці, що - апатія. Не хочеться ні дзвінких холодних альдегідів, ні млосних орієнтальних ароматів, ні легковажних квіткових. Але на щастя машину часу так і не вигадали, бо інакше усі ми жили б у бескінечному літі і завжди був би вечір п'ятниці, та від свят врешті-решт дуже втомлюєшся, аж до ненависті, а любити їх можна, коли закінчилися привітання і алкогольні вертепи, і гігабайти фоток акуратно складені у папку "Є що згадати, нічого дітям розказати". Колись мені сказали, що парфуми, які найкраще передають атмосферу бурхливих вечірок - це рідкісні нині L'Arte di Gucci. Свята правда! Дрібка коріандру, конвалії глибокої заморозки, три краплі бергамота, настоянка коренів іриса, зів'ялі троянди кремового кольору... Відверто кажучи, бурхливі вечірки не мають точного рецепту. Чому літа завжди буває мало?.. Отже, додайте терпких нот ветиверу, шкіри і дубового ... Читать дальше »

Шматок дикого узбережжя Чорного моря здавався чимось нереальним після року життя у лабетах мегаполіса. Теплий пісок кольору платини і крики ненажерливих мартинів - це майже нірвана. А якщо додати запахи степу, над яким не встигла поглумитися всюди(с)суща цивілізація... Я не впевнена, чи пізнають мої нащадки аромат диких степових гвоздик, кермеку і Elaeagnus commutata... Але я не про шмарклірику. Я про парфуми, як завжди, звісно. Збираючи валізу, подумалося: "Що би взяти з численної колекції?" - і кинула флакончики з Eau des Merveilles Hermes, Fleur de Narciss L'Artisan Parfumeur, Ofresia Diptyque, Stephen Johnes Millinery Comme des Garcons (то вам не жарти - аромат фіалки, на яку гепнувся метеорит!), Fourreau Noir Serge Lutens. Мені уявлялося, яким чудовим буде післясмак нарцисів на шкірі після солоної води. Як чудово вібруватиме орієнтальний "Чорний Футляр" розжареної південної ночі, на балконі вілли (ненавиджу слово "дача"), з якого зорі здаються такими ... Читать дальше »

Запах старих дерев’яних музичних інструментів і пил бібліотечних книжок – так пахне класична музика. Це прекрасний запах. Втім, мені не 20 років, щоб претендувати на істину останній інстанції, тому можливо хтось думає інакше. Скільки людей на планеті, стільки й трактувань: як пахне велике місто, як пахне художня майстерня, як пахне Бесарабський ринок влітку (гронами винограду і пучками базиліку), як пахне новий витвір Кріса Шелдрейка чи Альберто Морілласа, як пахне щастя. З рік тому, медитуючи на неймовірно рідкісний флакончик Magda Lubin, ставки за який на аукціоні починалися з 4 тисяч доларів я вмію вибирати на свою голову ідеї-фікс, холєра!, я прочитала відгук англомовного блоггера щодо цього аромату. Скупа, проте витончена похвала містила загадкове порівняння з старовинною бібліотекою. Моя уява надшвидко домалювала у тій бібліотеці піаніно з клавішами, вкритими пластинами із слонової кістки, в’янучі білі троянди і мелодію ноктюрна Шопена №21 cis-moll. ... Читать дальше »

Того літа Львів пахнув на мене розпеченими трамвайними коліями, пилом і потом знервованих студентів у коридорах величного університету. Після іспитів я блукала його вуличками і кожна мала свій ароматичний код. Моя вулиця – Стефаника – пахла кавою на початку, потім булками і свіжим хлібом на перетині з вулицею Дорошенка, а там, де стояв мій дім – вогкістю, темінню і листям. Біля Опери цвіли традиційні чорнобривці і петунії, особливо сильно віддаючи свій аромат перед дощами і так аж до перших заморозків. Ніколи, чуєте, ніколи людина не зможе заховати у маленький кришталевий флакончик справжні квіти… Тільки спогади.
Перші роки студентства – запах злиднів, сірий, тривожний, що крадькома в’їдався у все, що тебе оточувало. Кінець 90-х, дефолт! Чар справжніх парфумів залишився у минулих життях і те, що було грошима вранці, ввечері перетворювалося на пил і текло крізь пальці. Всі пахли дезодорантами або просто нічим, тобто собою. Але моя бідність була «позолоченою» - на дні валізи лежал ... Читать дальше »

Присвячується Philtre d’Amour самому по собі і парфумам також

Зелена фея ти сховалася флакон довгастий чудернацькі вензелі як давнє письмо тільки не відкривай кришку не можна ще не час ще не настав час пісні пісень скоро годинник на Ратуші пробамкає опівніч і тільки тоді крапля за краплею поки не вип’єш всю отруту я повна цієї зеленавої отрути суккуб йди йди скоріше в мої обійми ти сам подарував мені її цю зелену фею вона в моїх жилах в моїх жилах течуть червневий Дніпро крижана Вісла темна Темза усі ріки світу втонула моя душа у небі вербенові пахощі на землях бергамотах мені плювати ти сам цитриновий сік стікає мирро у серці а не мир я намалювала ці вулиці кам’яна торба назад вороття немає музика і жасмин вриваються у вікна у зім’яту постіль чого варті сльози вночі анініц це неролі не ролі і не режисер дурний кінематограф сірий сірий ранок птігрейн чи петітгрейн хто знає французьку фільтр дАмур мур мур мур ... Читать дальше »

Я, конечно, довольно много читала о том, что Silences - это красиво, но представить, КАК это красиво, можно, только попробовав. Вчера я его попробовала впервые.

С самых первых нот - это горьковатый, чуть влажный шипр. Первая ассоциация, которая приходит в голову – весеннее небо, несолнечное, затянутое тучами, но не чОООрными мрачными тучами, а такими, серенькими, сквозь которые пробивается мягкий и вселяющий надежду солнечный свет. Ты бредешь, уставший от зимы, и чувствуешь, как все вокруг наполняется весенними ароматами, сама Жизнь пробивается сквозь «скотч» набухших почек, и усиливает впечатление недавно закончившийся дождь, омывший улицы, дома и деревья. И все вокруг настолько замечательно, что тебе хочется идти далше, не втискиваться в маршрутку или нырять в черные недра метрополитена, а просто идти по улице домой все те километры, и наслаждаться жизнью! Можно остановиться и посидеть на какой-нибудь еще не окрашенной лавочке. Можно понаблюдать за прогуливающимися мамашками, неж ... Читать дальше »

...открыв сокровища свои, принесли Ему дары: золото, ладан и смирну.

Комдегарсоновский Авиньон словно оживил мои забытые детские воспоминания, выпавшие из памяти. Знаете, как бывает - вдруг открывается какой-то затерянный проход в прошлое. Начало было очень разочаровывающим и отталкивающим - старухи в шерстяных платьях, их капли и настойки из боярышника и пустырника в аптечных пузырьках из толстого стекла ( ромашка, пачули, мох, сосновые иголки), заглаженные на сгибах до жестяного острия накрахмаленные носовые платки в захлопывающихся как пасть крокодила ридикюлях, темная внутренность стрыйского костела в будний день и какие-то странные серебряные ручки, ножки на темном занавесе, в котором цвет только угадывается.
Авиньон создан с обжигающей злой иронией в отличии от остальных ароматов из этой серии - начало словно обещает "мы все умрем". Абсолютно старческие запахи, изношенное усталое тело внутри которого все еще жив непоколебимый дух. Но эту внутреннюю силу замечаешь не сразу ... Читать дальше »

Переглядывая-перенюхивая содержимое своего шкафчика, в очередной раз наткнулась на Chanel Cristalle.
Вспомнила свое первое с ним знакомство. Начитавшись уймищу отзывов об этом волшебном аромате, исполненная решимости ознакомиться очередным шедевром от Шанель, с решимостью и прытью фокстерьера на охоте я ринулась в первый же подвернувшийся под руку магазин под кодовым названием "дьюти-фри". Нервно и нетерпеливо обнюхала тестер... У меня возникло ощущение, что я захожу в бальную залу, пустующую, но в предвкушении вечернего приема. Торжественность слегка угнетат любительницу хард-рока, но и завораживает. Особенно аромат, который явно исходит из дальнего угла, тонкий, нежный, зеленый и милый (самое точное на тот момент слово!). Я подхожу к вазе, в которой красуется икебана из лилий, жасмина и какой-то древесинки, мне незнакомой... Приятно, что лилия не та, убойная (нет, Убойная!), которая уност в Страну Мигрени, а нежная-нежная... Меня, как мотылька, притягивает этот букет, и эта прекр ... Читать дальше »

Красная Москва - красная с золотом картонная коробочка брусочком . Наш ответ Шанели - для этого было достаточно переименовать "Любимый букет императрицы" во что-нибудь революционнное. Духи моей бабушки. Они стояли на дубовом трюмо с мутным зеркалом, которое страдало старческой катарактой. Трюмо было втиснуто между такой же старой усталой от времени мебелью в длинной темной комнате. Большой флакон со стеклянной пробкой-кокошником, несколько маленьких для сумочки с круглыми белыми пластмассовыми пробочками. Я брала пробочки в рот , что бы почувствовать запах внутри. Все бабушкины платья пахли этими духами. У нее были очень элегантные платья из крепдешина, крепжоржета и крепмарокена. В 70-е такое не носили , царствовал кремплен - удобно , хорошо стирается и гладить не нужно. На платьях были воланы, свернутые в розовый бутон ленточки, подрезы, плиссированные оборки. Когда открывалась дверца шкафа, платья трепетали и запах Красной Москвы потихоньку растворялся в воздухе. Я безумно люблю эти ... Читать дальше »